22:39 Легенди та міфи Чернівців |
ЧЕРНІВЦІ: ВІД «А» ДО «Я» Місто «А» Хочете – вірте, хочете – плюньте в мене, але скажу: Чернівці мають найвищий у світі рейтинг. Де там Париж, Нотр-дам, Амстердам та інші «дам, але не вам»! Лише наш Чернауць називають містом «А». Ця ж літера, як відомо, перша у будь-якому алфавіті – навіть у єврейському, грузинському та китайському. Чому місто «А»? Бо якщо у будь якому куточку світу «стрінуться двоє», і один одного спитає: Ви звідки? А другий гонорово відповість: – З Чернівців! Перший обов‘язково зауважить: А-а-а… Навіть походити з міста «А» - нелегко. А жити в ньому – взагалі важка праця. Бо треба відповідати. Не лише рівню першої літери, а й на суто ЧЕРНІВЕЦЬКІ ПИТАННЯ! Наприклад: Чому у маленькому Парижі, маленька префектура інколи вимикає маленьким парижанам світло та відрубає воду? Чому у місті «А» всі знають усіх, але з поганого боку? Чому чернівчани починають цінити свободу слова лише у мить випадкового влучення молотком по пальцях? Чому серед вихідців з Чернівців так багато народних артистів, кримінальних авторитетів і народних депутатів, і чому, нерідко, це одні і ті самі люди? Колись один чернівецький бард, мій тезка та однофамилець, вигукнув таке: То, что родился я в городе «А», Что тут поделать – такая судьба… Только за то благодарен судьбе, Что не родился я в городе «Б»! І справді, у місті «А» жити тяжко, а місті «Б» взагалі краще не жити… Утім, не так вже усьо і стрьомно, чуваки! Ади – колись замість Тралки стояв напроти вишуканого театру рибний базар – уявляєте ці аромати? Прибрали, зробили дивовижно файну площу, де можна вільно потоптатися по наших славетних зірках, і нічого за це не буде! А нещодавно і філармонію звільнили від сусідства з ринком та його ароматами – замість нього площа фонтанує струями, струмить світло та вигулює нас на свята! Агов, будемо жити краще і краще з кожною миттю! А? Особливості чернівецького гумору Що таке гумор по-чернівецькі? Відповідь проста – щось схоже на гуцульські придибашки з румунським акцентом та єврейською інтонацією. Коли вуйка Гриця у високому путильському Межигір‘ї питали за життя юні етнографи, він відповідав: - Я жив спочатку в Австро-Угорщині, потім – у Румунії, після того – у Радянському Союзі, а заре - в Україні живу… - То ж ви, вуйку багато мандрували? - Та ні, ніколи з села не виїжджав… Так само – Мірча Аронович Заремба, корінний чернівецький могікан, хто пам‘ятає. Мірча Аронович любить розповідати, як у розпалі застійних радянських часів до Чернівців приїхав Брєжнєв. Вийшов з аеропорта – нікого немає, ніхто не зустрічає високого гостя. Під‘їхав 11-й автобус, пустий, лише водій за кермом, мовчить як партизан. Брєжнєв сів у автобус, їде. Місто пусте – ні душі на вулицях. Виходить на зупинці Гоголя, прямує до будинку, де жив тоді перший секретар обкому партії. Там, міліціонер-охоронець, звичайно. - Що трапилось, де люди?, - питає Брєжнєв - Не знаю, - каже сержант - А ну бери пістолета та стріляй уверх!, - командує Брєжнєв - Стріляє. У відповідь – тиша. - А ну ще раз! - Стріляє ще раз. І тут, каже Мірча Аронович, «…у будинку напроти повільно відкривається вікно, висовуюся я і питаю: - Чого стріляєш? Шо, м‘ясо привезли? - Ні, - каже сержант, - Брєжнєв приїхав! - Так ти шо, не міг з першого разу влучити? Якщо пану Зарембі зауважити, що це - бородатий одеський анекдот, він відповідає суто по чернівецьки: - В Одесі, це може й анекдот, але у Чернівцях – самісінька правда! Мені за це шили справу в ОБХСС з подачі КГБ… І справді, «справа в ОБХСС з подачі КГБ» могда народитися лише в Чернівцях. Точніше, лише в чернівецькій голові… А ось сучасне, про блондинок по-чернівецькі: Читала журнал про косметику. Ну цей, "Тіні забутих предків”. І таки цікаво ще жити в Чернівцях! Баба Фрозина, яка торгує біляшами в районі вул. Шкільної оголосила нову акцію: "Купи чотири біляша і збери кота", Переможцям - безкоштовне турне по лікарнях Буковінській і Фастівській! Акція діє до 32.06.2010 року. На даний момент переможців доки ще немає, оскільки не всім щастить натрапити на біляш з м'ясом усередині! Втім, пік чернівецького гумору, зазвичай, приходиться на новорічні свята. Щоб приїхати до буковинського містечка Вашківці 13 січня увечері або 14-го вдень, треба мати певну мужність та почуття гумору. Бо коли ваш транспорт на дорозі зупинять «даїшники» підозрілої зовнішності з червоно-синіми носами і, погрожуючи жезлом, вимагатимуть хабаря, треба не сердитися (мовляв, поспішаю), а всміхнутись і підтримати гру. А ще краще — просто заплатити. При цьому, до речі, тверезий стан водія вам інкримінуватимуть як порушення правил тутешнього дорожнього руху. Однак, незважаючи на все, закликаємо: Чернівчани! Робіть добрі справи, особливо на Новий рік, Різдво, та й не тільки. Бо бути добрим чуйним і завжди в доброму ГУМОРІ – оце справді, по-чернівецькі! Радість по-чернівецькі Здавна чернівчани традиційно раділи будь-якій дрібниці. Сонечко зійшло – радість, буде тепло. Дощик пройшов – радість, озимі проростуть. Сніг, мороз – теж радість, буде гарний врожай. Відлига, грязюка – неприємно, але – радість, м‘яка зима. Лише місцеві сракопади вибивалися з ряду суцільних радощів. І ті не завжди: бо коли сусід падав і ламав руки-ноги, чернівчанина теж охоплювало хоч і ганебне, але все ж приємне почуття радості. Бо підвищений травматизм ближнього – давнє і надійне джерело радості для чернівецького міщанина. Австрійські колонізатори принесли чернівчанам радість, змінивши дерев‘яні туалети кам‘яними і побудувавши парк (Фольксгартен) для народних прогулянок та інтимних розваг у кущах. Таким чином, історичним є той факт, що місцевий Фольксгартен (пізніше, парк Калініна, нині Шевченка) є місцем зачаття предків більшості сучасних чернівчан. Тому в їхньому генотипі переважає любов до свіжого повітря і радість с приводу гарної погоди. Бо парковий інтим здавна вважався у Чернівцях здоровішим і радіснішим за інтим у душних міських квартирах, на сходах та підвіконнях старих австрійських під‘їздів та у пильних шкільних підсобках… Легенди про чернівецьку радість оповідають, зазвичай, про переваги радісних відчуттів над песимістичним мракобіссям. В одній з них йдеться про чернівецького хулігана Мотія Розенбембу, який був відомим руйнівником сусідських свинарників, та розмальовником сусідських парканів. До речі, Мотій по сьогодні вважається засновником мистецького жанру «графіті», точніше його чернівецького різновиду. Зазвичай Мотій і його команда вибирали у жертви найбільш пихатих чернівецьких добродіїв. На дворі у жертви вночі руйнувався свинарник, а на паркані з‘являлися написи типу: «Свині не винні!», «Дідьків хрін (з трьох літер) – володар світу!» та «Розенбемба бембає нє по-дєццкі!». Метою мрачного Розенбемби було забембати і залякати місто. (За деякими версіями він таємно працював на кандидата в бургомістри Сідонія Потойбіченко, який намагався згодом виступити визволителем заляканих міщан від грізного Розенбемби). Однак, ніякого залякування, забембування та зомбування чернівчан не сталося. Бо коли Мотій Розенбемба шкодив одному, всі решта… несамовито РАДІЛИ! Бо кого коли в Чернівцях бембало сусідське горе? Так місцева особливість почуття радості від сусідських негараздів на багато років вперед стала запорукою стабільності та душевного спокою чернівчан… Пробки по буковинські Колись Чернівцями прогулювалися «постєпєнно». Тротуари було заповнено статечними городянами, а бруківку вулиць не трощила безмежна кількість автівок. Тоді перехід «через дорогу» був справою простою, не потребував спритності, спеціальної фізпідготовки та обізнаності у вищій математиці. Відтоді минуло чимало часу, все постало з ніг на… колеса. Тротуари сиротливо пустіють, а проїжджі частини нафаршировані транспортом, як та риба зі старої доброї чернівецької кухні. Усе дуже просто: якось до міста прийшла демократія, і всім надала ПРАВА. Усі радісно посідали за КЕРМО і почали керувати. Відтоді, МІСТО - РУЛИТЬ! І, особливо, у годину ПІК, коли всім іншим бубнам, червам та крестам не проїхати - вулиці забиті. У центрі – пробка, на проспекті пробка, на мосту пробка, тобто Садагура недоступна, як мобільний абонент. Як каже вже відомий нам корінний чернівецький могікан Мірча Аронович Заремба, тепер світлофори світять лише для тих, хто рулить за кермом, а решті, тобто пішоходам, вже давно нічого не світить… Однак, і водіям нема чого радіти. Як заявляє світовий спец з вивчення особливостей дорожнього руху, доцент Університету штата Огайо Бенджамін Койфман (здається мені, що це Бєня Койфман, приятель мого дитинства з дворику десь на розі Комсомольської і Дарвіна) – пробки на дорогах сприяють суто автомобільній хворобі – геморою. Бєня як лікар стверджує, що геморой приходить разом з досвідом і стажем водіння. Він мабуть цілком відірвався від наших реалій та забув, що в нас геморой найчастіше спричиняють зовсім інші чинники. От, скажимо, суто чернівецьке питання: чому у Росії «ГАЇ» перейменували у «ГІБДД», а у нас ДАЇ лишили з історичною назвою? Тому, що у назві – пояснення для довгодумів – як вирішувати проблеми з інспектором. ДАЙ – І все буде гаразд. ДАЙ – І просунешся далі, ДАЙ – І потрапиш у рай. Інакше – у райвідділ. Якщо не вірите, спитайте мого приятеля – інспектора ДАЇ Аурела Нєдєвіцу, який давно втратив цноту на дорогах Буковини. Він пояснить вам, що слово "ПОСТ" на будці з міліціонером вказує на робоче місце слуги народу і не має нічого спільного з християнською традицією утримання від горілки, грошей і інших задоволень. І тому водій, що сідає за кермо тверезим, залізає пану інспектору у кишеню. А нещодавно Аурел із колегами видали довідник про обов‘язки водіїв при спілкуванні з інспектором. Ось кілька важливих пам‘яток водієві з цього солідного документу: 1.Водій має пам'ятати, що, виїхавши з гаража, він вже створив аварійну ситуацію. 2. Водій не зобов‘язаний знати правила дорожнього руху краще за інспектора ДАЇ 3. Уточнення: водій зобов‘язаний не знати правила дорожнього руху краще за інспектора ДАЇ 4. Водій повинен везти гроші для співробітника ДАЇ з швидкістю не менш ніж 60 км/год 5. У випадку, якщо інспектор ДАЇ не зупинив водія, водій повинен сам зупинитися і запитати, що трапилося, чому не зупинили І НАЙВАЖЛИВІШЕ: Відволікати інспектора під час перерахунку грошей КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ!!! А ви питаєте, звідки у нас геморой!.. Тож гуляймо частіше пішки – збережемо нерви, гроші, взаємоповагу і гарний настрій від милування красою нашого міста! Новина «у тему»: Вчора вченими філологічного факультету Чернівецького національного університету за сприяння інспектора ДАІ протягом півгодини на одній з вулиць міста зупинялися всі іномарки, а водіям задавалося одне і те саме питання: "Чи часто ви стикаєтеся з труднощами з орфографії?". -100 водіїв відповіли що ніколи не стикаються ні з якими труднощами і, на підтвердження цього факту, сунули вченим і інспекторові по 100 баксів. -20 водіїв відповіли, що ніколи не стикаються з орфографією і, на підтвердження цього факту, сунули інспекторові під ніс посвідчення, а вчених посилали по матері. -10 водіїв відповіли, що спочатку їм треба зателефонувати адвокатові аби точно довідатись, яке максимальне покарання передбачено за орфографію І лише одна людина під кінець опиту чесно запитала: "А що це таке - орфографія?". Чесною людиною виявився сам інспектор ДАІ… ТоргівлЯ по-чернівецькі Ми з вами – чернівчани – приречені торгувати, на заздрість навколишнім містам і селам. Бо вже 600 і один рік юрмимось на перехресті торгівельних шляхів з північно-західної Європи на Балкани і в Туреччину. Перші письмові згадки про нормальні місця містять відомості про собори та університети, у нас – таке: «У Чернівцях вози не перевіряти, достатньо того, хто купець завіряє, що він не має заборгованого товару: куниць, срібла, воску та добрих коней місцевою породи Від воза з рибою платиться також мито, також як і від остальних». Минуло вже більш ніж пів тисячоліття, а ми все платимо і платимо мито… Бо пів міста працює на різних митницях, а друга половина через них їздить. Виграє від цього майже ціле місто, яке, не чекаючи милостей від держави, годує само себе. А також митників, прикородонників та іншу надбудову. Нічого не поробиш: прикордонне розташування зобов‘язує. Коли на початку австрійської доби герцог Карл фон Енценберг запросив сюди купців з усієї Австро-Угорщини для того, щоб вони допомогли розвивати торгівлю, він явно гадки не мав, що ті лишаться назавжди. І по сьогодні у Чернівціях, хто не гендлює, той не їсть. Точніше, їсть, але не часто, п‘є, але не коньяк. Ще наприкінці 70-х у культових кав‘ярнях Чернівців тусувалися творці і фарци. Сьогодні велика частина тусувальників відвалила за кордони. Там вони перестали творити і фарцювати, а зайнялися справами більш серйозними – пашуть з ранку до ночі на ударних будівлях капіталізму. Тому, життя поступово сповзло униз, до Пруту, де розкинувся широко Калинівський ринок – мегагендлярське юрмище часів та народів. Останні 15 років, відчуття – Чернівці сонні, спорожнілі, а на Каліні життя б'є ключем. Кого по голові, кому – в голову, кому ще куди. Ринок постав з масового човникування на початку 90-х, коли СРСР вже не стало, а Євросоюзу ще не було. Вчорашні іженери і викладачі вузів, загнавши куди подалі інтелігентські рефлексії, їздили до Польши і Румунії, де пластикові скатерті і праски обмінювали на заслинені злоті і леї, які потім перетворювалися на зеленуваті портрети американських президентів. Потім, долаючи сором, вийшли на місцевий ринок, та так там і залишилися…Сьогодні, це місто у місті, в якому своя неповторна вдача та гумор. - Юбка файна, але чому така дешева? - Бо дизайн – фешн, а тканина – дрек*… - А що це – дрек? - Соромно не знати – відома німецька фірма «Дрек мит Фефер»**! А якщо ви захочете позичити сто гривень у баби Домки, яка продає насіння біля ринкового офісу «Приватбанку», то вона скаже вам, що в банку їй повідомили по секрету: навіть маленький кредит може перетворитися на велику дупу… Коротше, істина проста – базар годує, поїть і вдягає місто. Декому це не подобається. Мовляв, місто-естет, місто-свято, якому присвячували вишукані есе, спростилося, перемістившись на базар майже цілком. Залишки колись гордої чернівецької інтелігенції звично морщать ніс – торгаші, споганили місто, наліпили свої ментально-торгашеські фасони, вбилі-зарізали високу культуру… Коли запитуєш, про яку культуру йдеться, мало хто пригадає містичні осяяння Целана, неквапливу прозу Рози Ауслендер або станси Альфреда Маргул-Шпербера. Зате, захлинаючись від ностальгії, розкажуть, як провінційна публіка заповнювала щовечора Кобилянську… Чи варто ностальгувати за плітками, чутками та іншими мансами-романсами? Доки гендлюємо – живемо, а доки живемо – є шанс, що висока чернівецька культура повернеться! А куди ж їй дітисЯ? *Дрек (ідиш) – лайно **Дрек мит фефер (ідиш) – лайно з перцем |
|
|
| Всього коментарів: 1 | ||
| ||
